комунальний заклад "Харківський ліцей № 119 Харківської міської ради"

Психологічні особливості першокласників-шестирічок

Психологами встановлено, що шестирічний вік є перехідним періодом між дошкіллям і молодшим шкільним віком. З приходом до школи змінюється провідна діяльність шестирічного школяра: тепер праця, гра, творчість підпорядковані навчанню. У цей період відбуваються зміни, які означають завершення дошкільного етапу, і з’являється здатність розуміння загальних принципів, зв’язків і закономірностей наукового знання. Деякі з психологічних особливостей маленьких учнів сприяють організації навчального процесу в першому класі, а інші – ускладнюють її. Залежно від характеру впливу цих особливостей на процес засвоєння першокласниками навчального змісту і норм шкільного життя їх можна розподілити на дві групи.

До першої групи належать психологічні особливості шестирічних першокласників, на які педагог може спиратись під час організації освітнього процесу. Шестирічний учень ініціативний, намагається відшукати межі для «можна» та «не можна» в поведінці. Для першокласника дуже важливо побачити результати власного зростання як школяра. Маленький школяр прагне все пояснити, прокоментувати, показати, йому подобається запитувати і дізнаватися нове.

У другій групі перелічені психологічні особливості шестирічних першокласників, які ускладнюють процес засвоєння ними нового предметного змісту і прийняття норм шкільного життя. Шестирічний учень не може прийняти та засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі норм. У першокласника знання норм поведінки і оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігаються. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої уміння. Він часто відчуває труднощі у взаємодії з однолітками. Емоційно важко сприймає власні невдачі, але виявляє ініціативу в критиці однолітків.

Психологи- науковці у своїх працях розкривають характерні психологічні особливості дітей шестирічного віку. Коротко проаналізуємо їх.

У шестирічок переважає мимовільна увага, хоча вони можуть і довільно регулювати свою поведінку, зосереджувати увагу на тому, що їх приваблює. Специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10–15 хвилин.

Шестирічний вік – час інтенсивного розвитку пам’яті. У дітей домінує мимовільна пам’ять, внаслідок чого запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо. Першокласники мають певний досвід довільного запам’ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам’яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності .

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення. Вони можуть розв’язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючими у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зустрічі з труднощами активізується наочно-дійове мислення. Ця форма мислення є важливим резервом для засвоєння знань дітьми .

Дітям шестирічного віку не вистачає сили волі. Мотиви «хочу» і «потрібно» вступають у суперечність. Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з’являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії. Поведінка у дитини-шестирічки ще нестійка, залежить від її емоційного стану, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри).

Формування волі істотно пов’язане з вихованням мотиву досягнення мети. У дітей цього віку достатньо розвинене мовлення Для них характерна пізнавальна активність. Працездатність у шестирічок є невисокою, вони швидко стомлюються, тому для них необхідно створити особливий режим праці і відпочинку, використовувати індивідуальний підхід, постійний медичний нагляд. Особливо негативно впливають на працездатність шестирічок шум і галас.

Особливості психо-соціального розвитку другокласників

Фізичний розвиток

Для фізичного розвитку 7-8-річної дитини характерне швидке нарощування м'язової маси, зокрема в ділянці тазу, грудей і спини, навіть візуально видно округлення статури школяра. Доцільно, щоб дитина щодня виконувала вправи для зміцнення м'язів, оскільки це допоможе у формуванні правильної постави.

Психічний розвиток

Поступово розвиваються пам'ять, довільна увага. Загартовується воля (діти вчаться стримувати безпосередні імпульси, зважати на думку інших). Переважає наочно-дієве мислення.

Для тривалого зосередження уваги учні потребують зовнішньої опори у вигляді демонстрацій, цікавих картинок, ігрових ситуацій. Здатність до концентрації уваги залежить не лише від волі, а й від темпераменту дитини. Деяким дітям ще складно бути уважним упродовж усього уроку. Стійкість уваги знижується до кінця дня, тижня, навчальної чверті (триместру), після хвороби. Не варто вимагати від другокласників абсолютної тиші і дисципліни на уроках, адже дехто з них заради дотримання тиші вичерпає весь запас своїх сил.

Соціальний розвиток

Разом із навчальною діяльністю діти починають дедалі більше уваги приділяти взаєминам з учителями й однолітками. Учитель залишається для них авторитетом, але ставлення до нього стає більш особистим. Діти прагнуть спілкуватися з учителями на перервах, прогулянках.

Розвивається здатність до взаємодії з однолітками в іграх і навчанні, діти вчаться домовлятися, поступатися, розподіляти завдання без допомоги дорослих. По суті, це перші паростки дорослішання, що характеризуються балансом у бажанні отримувати і давати.

Актуальні проблеми

Для другого класу характерна висока індивідуальна варіативність темпів дозрівання. Різниця психологічного віку серед учнів одного класу до півтора року.

Розвивається пізнавальна рефлексія, діти починають оцінювати себе, розмірковувати над причинами невдач. У деяких через це знижується самооцінка («Я поганий, тому що погано пишу, читаю»). Тому важливим завданням для вчителя та батьків є створення ситуації успіху, щоб жодна дитина не зневірилась у своїх силах і не втратила мотивації до навчання.

Особливості психо-соціального розвитку учнів 3 класу (8-9 років)

Фізичний розвиток

У 8-9 років дівчатка наздоганяють у вазі хлопчиків. Відбувається скостеніння кісток зап’ястя, розвиваються м’язи кистей рук, посилено формується дрібна моторика.Відбувається дозрівання лобних зон кори головного мозку та мозолистого тіла, через що рухи дітей стають чіткішими, стабільнішими, вони можуть контролювати темп, швидкість і якість рухів. Продовжується формування гальмівних синапсів, через це діти стають емоційно врівноваженішими, рідше плачуть через найменші проблеми.

Психічний розвиток

Діти спокійні й уважні на уроках. Добре виконують стандартні завдання, вміють діяти за зразком. Через завершення спеціалізації лівої півкулі, що відповідає за раціональне мислення, у дітей пробуджується здатність до логічного й абстрактного мислення; швидко формуються умовні рефлекси; навички міцні і стійкі до зовнішнього гальмування.

Дещо уповільнюється розвиток уяви і творчих здібностей. Щоб запобігти пригніченню лівою півкулею діяльності правої, варто постійно стимулювати в учнів креативність, включати у навчальний процес творчі завдання.

Соціальний розвиток

Відбуваються зміни у взаєминах зі значущими дорослими (вчителями і батьками). Завдяки сформованій здатності до аналізу та критичного мислення діти починають реалістичніше оцінювати дорослих, але при цьому в них може виникнути негативне ставлення, "нігілізм", страх, злість чи образа за несправедливі переваги іншим учням, погані оцінки тощо. Дедалі більшого значення набувають взаємини з однолітками. Поступово втрачає значущість формула: «Я люблю того, кого любить учитель». Самооцінка більше будується на взаєминах з однолітками: «Я хороший, тому що у мене багато друзів». У цьому віці діти більше прагнуть спілкуватися з однолітками своєї статі, тому вчитель має докладати зусилля, щоб об'єднати весь клас, підтримувати добрі стосунки між хлопчиками і дівчатками.

Актуальні проблеми

Для більшості учнів – це найбільш стабільний період у початковій школі. Діти вже звикли до своєї соціальної ролі. У них сформований образ старанного учня і вони чітко уявляють, що треба робити, щоб відповідати цьому образові. Однак у цьому віці діти часто ходять не лише до школи, а й відвідують інші установи, наприклад музичну школу, туристичний клуб, до яких вони можуть добиратися пішки чи громадським транспортом. Також часто в компанії однолітків вони можуть виходити за межі двору і навіть вулиці. Тобто автономність дитини значно зростає, а разом із нею виникають додаткові ризики.

Особливості психо-соціального розвитку учнів 4 класу (9-10 років)

Фізичний розвиток

Приблизно з 10-ти років дівчатка випереджають у вазі хлопчиків. У них починається передпубертатний період, під час якого вони набирають додаткову масу тіла, яка забезпечує запас для наступного «стрибка росту». В цей період діти мають підвищену потребу в поживному та калорійному харчуванні, а недостатнє чи незбалансоване харчування може спричинити сповільнення росту і розвитку в підлітковому віці.

Психічний розвиток

У цей період завершується виражена спеціалізація лівої півкулі головного мозку, яка більше пристосована до аналітичної діяльності й відповідає за логічне мислення, формулювання понять, побудову узагальнень, висновків, складання передбачень тощо. Завдяки цьому четвертокласники здебільшого вчаться швидко і зосереджено. Самостійно працюють із підручником, розуміють значення піктограм, символів, шрифтових виділень. Завдяки розвитку логічного мислення посилюється здатність до: аналізу – учні класифікують, групують, знаходять причиново-наслідкові зв'язки;

синтезу – визначають головне, роблять висновки;

передбачення – передбачають розвиток подій;

оцінки – оцінюють ситуації, здатні до самооцінки.

Соціальний розвиток

У взаєминах із дорослими найважливішою рисою цього віку є особлива відкритість душі. Діти не лише впускають дорослих у свій внутрішній світ, а й запрошують у нього. Вони із задоволенням спілкуються з дорослими. Це практично останній віковий період, коли дитина настільки відкрита, і саме тепер можна особливо ефективно впливати на формування її світогляду. У взаєминах з однолітками діти стають самостійнішими у розв’язанні шкільних проблем. У групових іграх та спільному навчанні вони охоче беруть на себе роль лідера. Переймаються справами друзів, допомагають, надають психологічну підтримку.

Актуальні проблеми

У четвертому класі діти готуються до першої у своєму житті Державної підсумкової атестації (ДПА). І хоча результати атестації не мають для них життєво важливого значення (наприклад, від цього не залежить, чи переведуть дитину до 5-го класу), проте значна частина дорослих (учителів і батьків) дуже хвилюються та передають свої хвилювання дітям. Пов’язані з цією подією розумові й емоційні перевантаження можуть зашкодити дитині, змінити її пізнавальну мотивацію на менш продуктивну мотивацію уникнення («Я вчуся не тому, що мені цікаво, а щоб не отримати поганих оцінок на ДПА»). А якщо оцінки виявилися недостатньо високими, мотивація до навчання може істотно знизитися. Завдання вчителів і батьків не допустити цього й підтримати дітей незалежно від результатів ДПА, пояснити, що оцінки – це лише цифри, які жодним чином не відображають їхнього потенціалу.

Психологічні особливості підліткового віку

Який період підліткового віку вважається найскладнішим?

Найскладнішим у житті підлітка виявляється час, що припадає на 13—14 років. Саме в ці роки сумніви у власних можливостях і відчуття неповноцінності набувають найбільшої сили. Підліток відчуває постійний тиск з боку дорослих й одночасно прискіпливе ставлення однолітків. Якщо він вже зарахував себе до категорії дурнів і невдачників, то навіть маленьке неприйняття з боку оточуючих або жарт на свою адресу набувають для нього великого значення. Дуже болісно дитина переживає такі ситуації: ніхто не запросив її на важливий захід, ніхто не схотів сісти поруч за парту, вранці вони виявила на обличчі нові прищі... Багатьом хлопчикам та дівчатам доводиться стикатися з подібними ситуаціями протягом всього підліткового періоду.

Задачі, які має вирішити підліток

Прийняття власної зовнішності. У підлітковому віці людині притаманно занадто перейматися з приводу своїх фізичних даних. То зріст дуже маленький, то, навпаки, занадто високий, то маса тіла недосконала. Підлітку необхідно прийняти свій вигляд та зміни, що відбуваються в організмі, а також навчитися доглядати своє тіло й ефективно володіти ним під час занять спортом, виконання фізичної роботи, відпочинку.

Формування нових стосунків. Дитячі дружба та інтереси між однолітками однієї статі у підлітковому віці змінюються на різностатеву дружбу. Хлопчики все ще штовхають дівчаток, смикають їх за кіски замість того, щоб подати їм пальто? Значить, вони ще не подорослішали. Час навчатися мистецтву спілкування й поведінки з представниками протилежної статі.

Прийняття соціально-сексуальної ролі. Який вигляд має чоловік, а який — жінка? Як вони мають поводитись? Ким мають стати у житті? Підлітку потрібно навчитися більш дорослих стосунків з однолітками. Подумати, наприклад, про те, що являє собою чоловіча або жіноча роль у родині. Поговоріть із дітьми, вони вам точно вкажуть, ким хто є у світі дорослих.

Досягнення емоційної незалежності. Підліток має сформувати стосунки, засновані на взаєморозумінні, прив’язаності та повазі, але вільні від емоційної залежності. Підлітки, що постають проти батьків та інших дорослих і розв’язують із ними конфлікти, мають навчитися краще розуміти самих себе й старших, уміти розбиратися в причинах конфліктів.

Підготовка до трудової діяльності. Одна з головних задач юності — вибір професії й досягнення економічної незалежності. Перша частина цієї задачі полягає для дитини в тому, щоб з’ясувати, чого вона хоче від життя. Друга частина — вибір професії, навчання і початок трудової діяльності.

Підготовка до власного сімейного життя. Більшість хлопчиків і дівчаток прагнуть створити у майбутньому щасливу родину. Напевне, вони ще не замислюються над цим серйозно, але своє майбутнє бачать саме таким. І результатом вирішення цієї задачі, як правило, є наслідування прикладу родинного життя своїх батьків. Дівчата беруть приклад з матерів, а хлопці — з батьків.

Отже, підлітковий вік — дуже складний період життя вашої дитини, як у фізіологічному та психологічному відношенні, так і у соціальному.

Як допомогти дитині вирішити проблеми?

Тринадцять і чотирнадцять років — найважчі двадцять чотири місяці в житті. Саме в цей час невпевненість у собі й відчуття неповноцінності досягає піку при максимальному тиску соціальної середи.

Самооцінка підлітка майже повністю залежить від схвалення чи несхвалення групи однолітків. Батькам необхідно зберігати контакт з підлітком у ці складні роки. Особливо це важливо тоді, коли, здавалося б, мила й щаслива дитина буквально на очах перетворюється на Дратівливого чотирнадцятирічного анархіста. Взаємними образами та криками нічого не добитися. Одна з головних помилок батьків — це безкінечні словесні баталії з дітьми, що призводять лише до стресів та втрати взаєморозуміння. Тож не сперечайтесь з вашими дітьми. Не робіть їх об’єктом постійних загроз, несправедливих звинувачень і образ, а головне, не дошкуляйте їм постійними причіпками. Діти, що вступили у підлітковий вік, особливо не переносять цього, обираючи для себе характерний спосіб захисту: стають наче глухими. Найкращий спосіб погіршити стосунки з донькою або сином — ходити за ними по п’ятах, повторюючи одні й ті самі зауваження з регулярністю годинникової зозулі.

Батьківський гнів не виправляє підлітків. Необхідно, використовуючи обставини, якими б вони не були, впливати на їх поведінку, поєднуючи її із закликами до любові, співпраці та взаємним поступкам. Не зовсім великий арсенал — але це все, чим ми озброєні.

Найбільш поширена помилка батьків 14-15-річних дітей — це відмова визнавати їхню незалежність та зрілість. Нам хочеться притиснути до себе улюблене дитя, не дивлячись на те, що воно рветься на волю. Ми намагаємось приймати за них рішення, дбайливо прикривати їх крилами і перешкоджати найменшій можливості падіння. Але, вчиняючи так, ми підштовхуємо підлітків на один із хибних шляхів: або пасивно сприймати наш захист, залишаючись до зрілого віку залежними від батьків «дітьми», або постати у великому обуренні, відвертаючи будь-яке наше втручання у своє життя. У першому випадку діти можуть стати моральними каліками, а в другому — перетворитися на розлючених людей, готових у будь-яких невдачах звинувачувати всіх підряд, відмовляючись від родинних зв’язків, що насправді так потрібні кожному з нас.

Що потрібно робити батькам, щоб полегшити перехідний вік дитини?

Головна проблема підліткового віку — конфліктність. Звичайно, терпіти хамство власної дитини дуже важко. Так і хочеться дати грубіянові гідну відсіч й поставити його на місце. Та чи буде від цього зиск? Адже ми, дорослі, чудово знаємо: будь-яке загострення стосунків лише піділлє масла в огонь. Будьте мудрішими, не провокуйте свою дитину на грубість. У цьому вам допоможуть наступні правила поведінки в даній ситуації.

1. Дайте свободу. Спокійно погодьтеся з думкою, що ваша дитина вже виросла, й надалі утримувати її біля себе не вдасться, а її неслухняність — це прагнення вийти з-під вашої опіки.

2. Жодних нотацій. Більше за все підлітка обурюють батьківські настанови. Змініть стиль спілкування, перейдіть на спокійний, ввічливий тон і відмовтесь від категоричних оцінок та суджень. Зрозумійте: дитина має право на власну думку і власні висновки.

3. Ідіть на компроміс. Іще нічого нікому не вдалося довести за допомогою скандалу: тут немає переможців. Коли і батьки, і підлітки захоплені негативними емоціями, здатність розуміти одне одного зникає.

4. Поступається розумніший. Багаття суперечки швидко згасне, якщо в нього не підкидати дров. Щоб скандал припинився, хтось має замовкнути. Дорослому зробити, це простіше, ніж підлітку з його нестійкою психікою. Запам’ятайте: лаври переможця у стосунках із власними дітьми не прикрашають батьків.

5. Не треба ображати. Припиняючи суперечку, не намагайтесь зробити дитині боляче за допомогою єхидних зауважень або гриманням дверима. Умінню гідно виходити з важких ситуацій дитина навчається у нас.

6. Будьте міцні й послідовні. Діти — тонкі психологи. Вони чудово Відчувають слабкості дорослих. Тому, не дивлячись на вашу готовність до компромісу, син або донька мають знати, що батьківський авторитет непорушний. Якщо ж дорослі демонструють підлітку власну невитриманість, істеричність, непослідовність, важко чекати від нього доброї поведінки.

Як підтримати самооцінку підлітка

Людині потрібно, щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали, щоб вона була комусь потрібна і близька, щоб у неї був успіх у справах, навчанні й роботі, щоб вона могла реалізувати власні здібності, вдосконалюватися, поважати себе. Основа самооцінки дитини закладається в залежності від того, як із нею поводяться батьки. Якщо вони розуміють і приймають її, терпляче ставляться до її недоліків і промахів, вона виростає з позитивним ставленням до себе. Якщо ж дитину постійно «виховують», критикують і муштрують, самооцінка її виявляється низькою, хибною.

Загальний закон тут простий: у дитинстві ми дізнаємось про себе лише зі слів та ставлення до нас рідних. Образ дитини будується зовні, рано чи пізно вона починає бачити себе такою, якою її бачать інші. Кожним зверненням до підлітка — словом, вчинком, інтонацією, жестом, виглядом і навіть мовчанням — ми сповіщаємо йому не лише про себе, але й завжди про нього, а часто саме про нього.

Від знаків вітання, любові й визнання у підлітка складається відчуття: «зі мною все гаразд», «я — добрий». А від сигналів засудження, невдоволення, критики — відчуття: «зі мною щось негаразд», «я — поганий». Покарання, а тим більше саме покарання лише заглиблює його відчуття неблагополуччя й нещастя. Унаслідок підліток, врешті-решт, може дійти висновку: «Поганий, то й нехай! і буду поганим!» Цей виклик, за яким приховується гіркота відчаю.

Щоб не допустити глибокого розладу дитини із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку, відчуття самоцінності. Це можна зробити, керуючись наступними принципами:

1. Безумовно приймати дитину такою, якою вона є.

2. Активно співчувати її потребам і хвилюванням.

3. Бути разом із нею (читати, поділяти захоплення, відпочивати).

4. Не втручатися в ті її заняття, з якими вона справляється самостійно.

5. Допомагати, коли просить.

6. Підтримувати успіхи.

7. Довіряти їй свої почуття.

8. Конструктивно вирішувати конфлікти.

9. Використовувати у повсякденному спілкуванні фрази: «Мені добре з тобою», «Мені подобається, як ти...», «Ти, звичайно, впораєшся», «Як добре, що ти у нас є».

10. Якомога частіше обнімати її, але не «затискувати».